Квиток у життя: дівчина з Маріуполя отримала професію завдяки центру ЯМаріуполь

“З 19 на 20 лютого я почула о 4:00 ранку досить віддалені, але чутні для нашого району звуки. Як я зрозуміла, це був Донецький напрям. Тоді нас це занепокоїло, але якогось колосального значення ніхто цьому не надав. Уже 20 числа вранці я поїхала до свого Донецького юридичного університету внутрішніх справ проводити профорієнтацію для одинадцятикласників, абітурієнтів, які хотіли до нас вступити. Звісно, ніхто не міг навіть подумати, що вже через якихось 4 дні розпочнеться повномасштабне вторгнення до Маріуполя”, розповідає Катерина Караулова. 

Наступ на місто супроводжувався гучними вибухами, люди впадали в паніку, дівчина каже що, о 12:00 ніде було набрати питної води, а о 14:00 в АТБ вже були майже пусті полиці з продуктами.

“Почалась війна з нерозуміння, шоку та страху. Їздили машини з сиренами та гучномовцями, лунали вибухи, які мені тоді здавались гучними, але, звісно, потім ставало тільки гірше. Я сідала на землю, закривала вуха, це все було неконтрольовано й від цих спогадів набагато страшніше, ніж від усіх жахів, що я пережила сидячи в окупованому місті”, ділиться дівчина.

Виїжджали 15 березня на свій страх і ризик, розповідає Катерина, тому що ніякої інформації про самостійну евакуацію, не кажучи про машини та автобуси, до нас не доходило. Маму та саму Катерину вивезла сім'я її коханого, який прийшов ввечері перед виїздом під страшними обстрілами.

“Він сказав: “Якщо ти хочеш жити, то о 6:00 ранку ви повинні сісти до нас в машину”. Це був жахливий вибір, нас дуже відмовляли їхати моя сім'я, тато, бабусі плакали і казали, що нас уб'ють та розстріляють. Але, напевно, це була доля, виїхати. За день до цього на мене посипалося скло прямо з моєї кухні, а наступного дня у нас був прямий приліт у сусідню квартиру, сусідці відірвало руку. Загинуло дуже багато людей, побилась наша машина. На місці того прильоту часто стояла готувала моя мама. Це моторошно згадувати”, розповідає Катерина.

Першою зупинкою куди родини доїхали, був Токмак. Їхали добу, коли в мирний час дорога займала півтори години.

“Нескінченна колона машин, всі з білими тканинами, величезна кількість розстріляних та розбитих машин. Не уявляю, які жахи пережили ці люди. Мені пощастило, бо у нас в машині було двоє немовлят, тому на блокпостах проходити було трохи легше”, - згадує дівчина.

Наступного ранку вирушили до Запоріжжя, туди теж добиралися добу. Там прихистила сім'я на ніч. Просто величезна подяка їм, каже Катерина. Далі вони поїхали до Вінниці, там вже розділилися. Сім'я коханого залишилася там, а Катерина та мама поїхали в Івано-Франківськ. У місті їх чекав рідний брат мами зі своєю сім'єю, які вибралися туди з Бучі. Родини жили там приблизно місяць та переїхали у Благодатне, де пробули ще півтора місяця.

“Потім на місяць ми переїхали до Болгарії, куди нас запросили родичі. Вони пояснили, що на період несезону готель надає безкоштовне проживання і харчування на березі моря. Якщо чесно, це був такий період, коли ми думали, що хоч трошки прийдемо в себе та відновимось. На жаль, звичайно, теж були труднощі, тому що до біженців не скрізь, і не завжди ставиться добре, але ми вдячні за те, що нам дали житло, у будь-якому випадку”, каже Катерина.

Після Болгарії мама з донькою приїхали в Київ, і досі не виїжджали звідси. Житло надали друзі родини безкоштовно, але через те, що квартира була в стадії ремонту, жили фактично без зручностей. Фінансової можливості винаймати житло не було, доводилось готувати на коробках, митись у мисках.

“Намагаємось якось будувати побут і продовжувати своє життя, як би складно це не було та не хотілося додому. Тепер, напевно, це наш новий дім”, каже Катерина.

Як студентка третього курсу юридичного факультету, дівчина не могла знайти собі гідну оплачувану роботу за спеціальністю. Не вистачало навичок і знань, здавалось, додає вона, що це було для мене нереально. Вона вирішила, що це шанс спробувати себе в б'юті-індустрії. Це те, що Катерині завжди подобалося, колись давно в Маріуполі дівчина пройшла курси бровіста. Але клієнтів було зовсім мало, це не приносило абсолютно ніякого доходу, навіть більше витрат.

“У той момент я прочитала Telegram-канал “ЯМаріуполь” і зрозуміла, що у мене є можливість звернутися до центру. Оскільки моїх навичок і знань не вистачало, щоб влаштуватися на повноцінну ставку в якийсь салон, рекрутерка запропонувала мені пройти курси, причому безкоштовні. У школі візажу “Партнер плюс” я отримала кваліфікацію, і вже як дипломований майстер, знайшла собі роботу з гідною заробітною платою. Для мене, як для молодої дівчини, яка багато емоційно та фізично пережила, це просто величезна допомога. Я б сказала, квиток у життя, тому що ніяких фінансів та можливості пройти ці курси в мене не було. Я неймовірно вдячна центру за ту можливість, яку вони мені дали, рекрутеру Олені, яка мене консультувала, тому що в той момент я була налякана і не розуміла, що мені робити. Я навіть не розраховувала, що мені не тільки знайдуть роботу, а ще й запропонують безкоштовні курси”, розповідає дівчина.

У планах в Катерини закінчити університет, піти на магістратуру та розвиватися в б’юті індустрії.

“Треба йти далі та не зупинятися, тим паче, коли у житті з'являється шанс за помахом чарівної палички поміняти свій напрямок у житті. Хоч і до цього пережила жахливий досвід, я все одно дуже вдячна своїй долі та життю, що зараз я можу ходити на роботу, винаймати квартиру і просто жити”, додає Катерина.

Аліна Авраімова

Подписывайтесь на наш Telegram-канал, чтобы не пропустить важных новостей. За новостями в режиме онлайн прямо в мессенджере следите на нашем Telegram-канале Информатор Live. Подписаться на канал в Viber можно здесь.