Спогади як найцінніший скарб: фотографиня з Бахмута живе в Києві та допомагає зберігати любов у світлинах

Війна для родини Євгенії Олійник почалась ще у 2014 році. Саме тоді захоплення фотографією врятувало її від постійної тривоги. Це допомогло відволіктись і переключитись з поганих думок та направити енергію в корисне русло. Взагалі, творчість - це чудовий спосіб врятувати свою психіку, каже жінка. 

“Тоді мій Бахмут оминула біда й місто залишилось на підконтрольній території. Але весь цей час війна була зовсім поруч. Досі памʼятаю як гуляла з маленькою донькою на вулиці, а ногами відчували як здригається земля від розривів чогось важкого десь за містом. Було страшно. Також було страшно, коли в місто почали приїжджати переселенці з Горлівки, Донецька, інших окупованих міст. Ми дивились на них і не розуміли як взагалі таке може бути, що люди в ХХІ столітті вимушені залишити рідний дім, щоб просто вижити. Тоді ми уявити не могли, що нас теж це чекає, але ще гірше…”, ділиться Євгенія.

“Після 24.02.22 все як в тумані… В той період я подумками попрощалась з фотографією, бо здавалось, що це більш нікому не потрібно. В якийсь момент розумієш, що всі мрії, плани, амбіції перестають існувати. Страх, невідомість, безсонні ночі з намаганнями прийняти рішення: виїжджати чи залишитись з надією, що весь цей жах закінчиться. В мене двоє маленьких дітей, тому відповідальність за їх життя і психічне здоровʼя підштовхнула мене на найважче і водночас найправильніше рішення в моєму житті: залишити все і виїжджати з міста в більш спокійний регіон. Все життя буду памʼятати як перед самим виїздом трималась за стіни батьківського дому і не могла відпустити, ніби відчувала, що більше не побачу його”, згадує Євгенія.

Зустріч з Києвом відбулась не одразу. Декілька місяців після евакуації родина Євгенії жила в м. Нікополь Дніпропетровській області. Але війна знайшла їх і там. Після декількох ночей з дітьми в коридорі сім’я зрозуміла, що не для цього залишили все життя в Бахмуті та почали збирати речі, щоб знов їхати у невідомість. Наступною зупинкою став Київ.

“Мені Київ здався на перший погляд таким шумним, незатишним. Але я пов’язую це з своїм важким емоційним станом на той момент. Чим більше я знайомилась з містом, тим більше я закохувалась в нього: в його старовинні вулички, затишні сквери, красиву архітектуру, що дихає історією”, каже Євгенія.

Я зрозуміла одне, каже жінка, Київ відкритий для тебе тоді, коли ти відкритий для нього. Тут ніби відбувається обмін енергіями на якомусь сакральному рівні. Євгенія вдячна цьому місту за те, що тут до неї повернулось натхнення і вона знов почала фотографувати. Війна змусила сильно переосмислити фотографію і її значення в житті людей.

“Дуже важливо зберігати моменти, в яких ви щасливі та людей, яких ви любите… Цінність моменту приходить з часом, тепер ми всі точно це розуміємо. Знаєте, про що більш за все зараз жаліють більшість моїх знайомих та друзів з Бахмуту? Про те, що не забрали старі сімейні фотографії… А ті, що встигли забрати, все життя будуть берегти їх як найбільший скарб, бо тепер розуміють їм ціну”, розповідає жінка.

У Києві дуже велика конкуренція серед фотографів, зазначає Євгенія, їх дійсно дуже багато. Спочатку її це налякало. «Ну кому потрібен ще один фотограф з маленького міста?» - думала вона спочатку.
Євгенія каже: “Але якщо всім серцем любиш те, що робиш, вкладаєш душу, то це обов’язково знайде відгук серед людей. Навіть в темні часи треба не втрачати світло всередині”.

Родина зіткнулась, як і багато інших переселенців, з проблемою в пошуку житла. Людям, які втратили все майно і покинули свої домівки для того, щоб вижити ніколи не зрозуміти людей, які в оголошеннях про здачу житла пишуть «без дітей, без домашніх тварин», додає Євгенія. В хороші мирні часи такі побажання ще можна припустити, але не зараз, коли стільки людей залишились без даху над головою.

Жінка каже, що про плани на майбутнє важко казати в нинішніх реаліях: “Повертатись нам нікуди, нашого дому та нашого міста більше немає. Вони живуть лише в наших спогадах та на фотографіях з мирних часів. Дуже хочеться жити. Любити ще сильніше своїх близьких. Ростити дітей, радуватись кожному дню, цінувати кожний щасливий момент. Робити все, щоб у нас знов зʼявився свій дім, де ми будемо щасливі як колись. Допомагати всім, хто цього потребує. Ну і звісно, продовжувати займатись фотографією, розвиватись в цьому напрямку, створювати для людей дуже цінний скарб - їх особливі спогади”, ділиться Євгенія.

Аліна Авраімова

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. За новинами в режимі онлайн прямо в месенджері слідкуйте на нашому Telegram-каналі Інформатор Live. Підписатися на канал у Viber можна тут.