Коли батьки панікують, а вчителі полюють на відьом: хто й як вчить київських школярів працювати з ШІ
Володимир Страшко, директор Unicorn School і автор курсів про ШІ для школярів, батьків та вчителів розповів Інформатору, як навчити дітей відповідально користуватися цим інструментом, а вчителів не "полювати на відьом", а дати практичні сценарії взаємодії
Більшість шкіл у Києві досі не мають внутрішніх правил щодо штучного інтелекту, втім, школярі вже давно "дружать" з ChatGPT і Gemini. Написати переказ, зробити "домашку" з алгебри чи розв'язати складне рівняння - не проблема! Природньо, що вчителів це лякає, і їхньою найпершою реакцією є заборона; а батьки можуть взагалі не знати, що їхнє чадо штудіює шкільні предмети з AI-асистентом.
Але в Україні з'явилася й ініціатива, яка пропонує зовсім інший підхід: не забороняти ШІ, а навчити користуватися ним відповідально. За підтримки Міністерства освіти і науки стартувала безплатна програма для учнів 8-11 класів, їхніх батьків і педагогів від Unicorn School та Асоціації IT Ukraine. Виявляється, в ШІ є не лише своє місце у загальноосвітній школі, але й важлива функція!
Про неї Інформатор вирішив розпитати Володимира Страшка, директора Unicorn School та автора ідеї створення курсів, PhD з економіки. Найперше, рамково: для дітей у "AI Лабораторії" є курс генерування відео, створення ШІ-персонажів (є й поглиблений курс). Батькам у AI-гайді пояснюють, де, власне, є та межа між допомогою ШІ й підміною навчання. А вчителям пропонують повноцінну програму з prompt-інжинірингу, адаптації завдань та роботи з інструментами на кшталт ChatGPT, Gemini, NotebookLM і Canva.
"Штучний інтелект вже став частиною освітньої реальності. Завдання школи - навчити працювати з ним відповідально та результативно. Ми говоримо не про заміну навчання технологією, а про посилення освітнього процесу через нові інструменти. Якщо учні все одно використовують ШІ, важливо дати їм чіткі орієнтири й етичні рамки", - зазначає Володимир Страшко.
- За вашими спостереженнями, який відсоток київських старшокласників сьогодні здає письмові роботи, написані ШІ повністю або значною мірою? І чи бачите ви різницю між умовним ліцеєм у центрі та звичайною школою на околиці?
- Якщо відверто, я б не став удавати, що в нас є точний замір по Києву. Але це вже точно не поодинокі випадки. За моїми спостереженнями, у старшій школі помітна частина письмових домашніх робіт сьогодні або суттєво підсилена ШІ, або згенерована ним значною мірою. І різниця між школами проходить не стільки по лінії "центр-околиця", скільки по лінії "є культура використання чи немає". У сильніших ліцеях ШІ частіше використовують тонше, як інструмент допрацювання, у звичайних школах частіше як грубу кнопку "зроби за мене".
- Учителі описують абсурдну картину: бездоганні твори у всього класу - і повний провал на диктанті. Чи реально взагалі повернути письмову домашню роботу як інструмент оцінювання, чи школі час визнати, що цей формат помер, і шукати інші способи перевірки знань?
- Письмова домашня робота не померла, але померла як наївний спосіб перевірити, чи дитина сама написала текст. Якщо школа хоче реально оцінювати знання, доведеться зміщувати акцент на аудиторну роботу, усний захист, чернетки, проміжні версії, персоналізовані завдання і пояснення ходу думки. Тобто оцінювати не лише результат, а процес. Це, до речі, той напрям, у який уже рухається міжнародна дискусія про оцінювання в епоху генеративного ШІ.
- Ваша програма має на меті перетворити ШІ зі способу списування на інструмент навчання. Але ж учневі 15 років простіше натиснути одну кнопку і отримати готове, ніж вчитися "правильно" промптити. У чому конкретно мотивація школяра обрати складніший шлях - крім моралізаторства від дорослих?
- У школяра мотивація обрати не "одну кнопку", а розумне використання ШІ, є, але вона не моральна, а практична. Готовий текст дає швидкий ефект до першого уточнювального питання вчителя, усної відповіді або контрольної в класі. А вміння правильно працювати з ШІ дає інше: швидше розібрати тему, підготуватися до реальної перевірки знань, зробити сильніший проєкт, створити щось своє, а не просто здати порожню оболонку. Саме тому в наших курсах для учнів є не лише базові інструменти, а й окремий блок про те, як працює модель, чому вона помиляється і як отримувати точніші результати для навчальних і творчих задач.
- Окрема історія - батьки. Багато з них самі ШІ не торкалися або бояться його. Як ви бачите їхню роль: контролери, співучні, чи їх взагалі краще залишити поза цим процесом, бо вони більше шкодять, ніж допомагають?
- Батьків точно не варто залишати поза процесом. Але їхня роль, на мій погляд, не в тотальному контролі й не в паніці, а в тому, щоб стати дорослими співучасниками: зрозуміти базові принципи, домовитися з дитиною про межі, бачити різницю між допомогою і підміною навчання. Найгірший сценарій, коли батьки або все забороняють, або взагалі не розуміють, що відбувається. Тому окремий курс для батьків ми й будували навколо безпеки, етики, побутового розуміння нейромереж і того, як підтримати дитину, а не просто ловити її на списуванні.
- Питання вчителям, але через вас: чи готова українська школа як інституція до того, що частина педагогів об'єктивно знає про ШІ менше за своїх учнів? Як на курсах ви працюєте з цим розривом - і чи не виходить так, що 50-річна вчителька української сидить поруч із 16-річним, який вже рік "дружить" з GPT?
- Так, українська школа як інституція поки не повністю готова до ситуації, де частина вчителів знає про ШІ менше за своїх учнів. Але це не привід драматизувати. Учень може швидше натискати кнопки, але вчитель все одно має методичну рамку, предметне мислення і право задавати правила гри в класі. Наше завдання на курсах для педагогів - не вдавати, що всі вже "в темі", а дати вчителю практичні сценарії: як готувати матеріали, як адаптувати завдання, як виявляти згенеровані роботи без полювання на відьом, і як говорити з дітьми та батьками про чесне використання ШІ. Це цілком збігається і з міжнародною логікою: сьогодні в центрі уваги не сором учителя, а нарощування його AI-компетентностей.
- І наостанок прогноз: якою буде українська школа через 3-5 років, якщо нічого радикально не міняти? Які предмети та формати оцінювання зникнуть першими, а які, навпаки, стануть важливішими саме завдяки ШІ?
- Якщо в найближчі 3-5 років нічого радикально не міняти, школа не зникне, але дедалі більше житиме у розриві між формальними правилами і реальною практикою. Першими де-факто знеціняться не предмети, а формати: домашній реферат, шаблонний твір, презентація "на 15 слайдів" і будь-яке типове завдання, яке машина робить за хвилину. Натомість різко зросте цінність того, що важче підробити: усне пояснення, робота в класі, аргументація, аналіз джерел, постановка запитань, міжпредметні проєкти, медіаграмотність, AI-грамотність. Я б навіть сказав так: виграють не ті школи, які заборонятимуть ШІ, а ті, які швидше навчаться перевіряти мислення, а не лише текст.
Після цієї розмови важко не помітити, що розрив між офіційною позицією школи щодо ШІ і тим, що відбувається в реальному класі, - це вже не педагогічна, а управлінська проблема. Школа живе за правилами, написаними до ChatGPT, тоді як учні вже давно в іншій реальності. Ініціатива Unicorn School і IT Ukraine не претендує на вирішення всього одразу - але вона принаймні задає правильне запитання: не "як зупинити ШІ", а "як навчити з ним жити". Чи вистачить одного курсу, щоб системно змінити ситуацію - питання відкрите. Але в умовах, коли держава ще не ухвалила комплексної стратегії, а школа живе сам по собі, хтось повинен починати - і краще з освіти, ніж із заборон.
ШІ в школі: що вже є і чого поки немає
Ситуація з ШІ в українських школах - не унікальна. Країни ЄС, США і Велика Британія пройшли схожий цикл: від масових заборон ChatGPT до спроб системно інтегрувати технологію через етичні стандарти і навчання педагогів. Україна рухається тим самим шляхом: Дія.Освіта вже пропонує уроки зі штучного інтелекту та хмарних технологій для учнів від першого до одинадцятого класу. Але між наявністю курсів на державній платформі та реальною зміною культури в класі - величезна відстань. Поки вчителі не мають практичних інструментів і впевненості, а батьки не розуміють, де допомога переходить у підміну навчання, ШІ залишатиметься передусім інструментом для списування, а не для розвитку.
Перехід на дистанційне і змішане навчання, який прискорила війна, водночас посилив і оголив ці суперечності. Батьки дедалі частіше обирають онлайн-формат - і питання ролі ШІ у цьому навчанні стає ще гострішим: дитина вдома, поруч ноутбук і ChatGPT, а вчитель десь по той бік екрана. Технологія є, діти нею користуються, системних правил гри - немає. Саме тому ініціативи, що намагаються заповнити цей методичний вакуум - хоч і комерційні, хоч і державні - мають значення. Не тому, що вирішують проблему, а тому, що починають розмову, яка в школі давно назріла.
ІНФОРМАТОР-КИЇВ НА FACEBOOK
