Аллілуйя на промзоні: як занепала секта Відродження у Києві після втечі свого засновника Мунтяна за кордон

У головній будівлі релігійної організації "Духовний центр "Відродження", яку в Україні вважають чи то сектою, чи то надзвичайно екзальтованою протестантською церквою харизматичного спрямування, нині пусто. Її пастор Володимир Мунтян, який днями став щасливим власником спорткару Ferrari Roma вартістю понад 300 тис доларів у Німеччині, востаннє бував там ще до війни, 2019 чи 2020 року. Єдиною ж відвідувачкою споруди, що нагадує своїми розмірами радше ангар, є прибиральниця, що навідується туди один-два рази на тиждень.

Цікавість до "Духовного центру "Відродження" зрозуміла - приблизно з 2016 року ця релігійна організація почала проводити у Києві велелюдні зібрання та "саміти". Для цього найчастіше орендували Палац спорту у середмісті, запрошували членів інших протестантських церков - харизматів, євангельських християн, баптистів.

Для керівництва релігійної організації такі саміти були де-факто "бізнес-івентами": зі своїх відвідувачів вони не гребували брати солідні грошові кошти, причому не як добровільні пожертви, а саме з продажу квитків. За даними Інформатора, принаймні один раз відвідування заходу "Четвертий вимір" у Києві коштувало 300 доларів для однієї людини. Про це ж писали наші колеги. Досі дивом зберігся сайт цього заходу: Мунтян обіцяв глядачам "особливо потужну молитву за зцілення та звільнення", чудеса, одкровення про мови Святого Духу тощо. А як головні спікери заходу були заявлені... сам Володимир Мунтян та його дружина Вікторія.

Ще у 2017-2018 роках Мунтян відкрив декілька великих "храмів": у Києві, Дніпрі та німецькому Франкфурті. Саме перед входом до останнього йому днями й презентували шикарний італійський спорткар вартістю 300 тис. доларів - при цьому приблизно пів року до цього пастор церкви та самопроголошений "Апостол" провів поза Європою, на Мальдівах. Але що ж трапилося з київським храмом Мунтяна? Інформатор вирішив перевірити, чи тут так само буяє життя, як у німецькій філії (адже саме київський храм був одночасно "хед-офісом" проповідника).

Згідно з картою, храм "Духовного центру "Відродження" знаходиться у промисловій зоні на мікрорайоні "Теличка", поряд з законсервованою однойменною станцією метро. Ця місцина є абсолютною промзоною, і вона незнайома більшості киян, оскільки, окрім складів, автобаз і різноманітних виробництв різного ступеня "життєздатності" тут немає інших об'єктів, що були б цікавими відвідувачам.

Одразу скажемо: попри величезний орієнтир поряд з храмом - буквально над ним проходить Південний міст, а напис "Возрождение" навіть видно водіям та пасажирам автівок з самого мосту (на це і був розрахунок), - знайти його унизу не так і просто. Дороги розбиті важкою технікою і заплутані, ніби спеціально: перед тим, як потрапити до будівлі храму, ми побували у гаражному кооперативі та на промисловій зоні одного з підприємств.

Зрештою, дістаємося будівлі храму. У 50 метрах від нього - заморожене будівництво ст.м. "Теличка". Її планували звести тут у 90-ті, але фінансування бракувало, а поряд з нею не було ані житлового будівництва, ані хоч скільки-небудь "живих" потужних підприємств - тож її вирішили залишити в якості можливого проєкту. Власне, сам "храм" являє собою величезний промисловий ангар - відтак, Мунтян явно зекономив на будівництві, просто придбавши одну з будівель в металобази чи промпідприємства.

На фасаді бачимо велетенський банер із зображенням блакитного неба з білими хмаринками, та написом білими літерами: "Духовный центр Возрождение". По літерах вже струменить іржа з кріплень, що знаходяться над банером, та й сам банер дещо вицвів. Поряд з будівлею, окрім мосту, - ще декілька промислових об'єктів, пара техстанцій та шиномонтаж. Цікаво, що величезний напис-рекламку центру, який було видно з траси нагорі, зняли: тепер замість неї - самі кріплення.

"З цього центру нас вже роки три ніхто не турбує. Була лише одна велика подія, коли вони влаштували тут дуже пафосну вечірку, але це ще задовго до війни, коли це "Відродження" тут тільки з'явилося. Тоді приїздив сам Мунтян, і тут був дуже пафосний мажорний захід, більше схожий на з'їзд політичної партії. З різних регіонів країни народ звозили сюди автобусами, на кожному були наліпки - фотографії Мунтяна", - розповідає Інформатору пан Михайло, що працює охоронцем на об'єкті поряд.

Активність у "Духовному центрі" почала затухати ще до війни - приблизно 2020 року, коли Мунтяна звинуватили у розпусній поведінці, побитті своїх же колишніх співробітників, вживанні наркотиків тощо. Тоді, каже Михайло, люди практично перестали відвідувати будівлю. Лише декілька разів сюди приїздили групи парафіянок - напевно, щоб помолитися, припускає охоронець.

"А з початком війни у будівлі буває лише одна вахтерка. Вона тут працює у певні дні, слідкує за територією, прибирає-замітає, збирає пошту - і йде геть", - резюмує Михайло.

Солоденьке життя у Німеччині та "пророк Ілія розсилає DVD" 

Нагадаємо, днями Інформатор розповідав, що засновник однієї з найбільших релігійних організацій "Духовний центр "Відродження" Володимир Мунтян отримав у подарунок спорткар Ferrari Roma вартістю понад 300 тис. доларів. Пастор та самопроголошений "апостол" прилетів до Німеччини, де наразі мешкає, з Мальдівів, де проводив зимову пору року, та похизувався новою автівкою, яку йому "подарувала його команда". Свою нову Ferrari Roma 2024 року випуску порівняв з "акулою" та поіронізував - мовляв, тепер життя буде дійсно солодким.

Також ми розповідали про те, що у Києві з'явилися білборди досить похмурої стилістики з запрошенням відвідати сайт однієї з п'ятдесятницьких церков. З-поміж інших релігійних організацій цієї деномінації саме ця є чи не найбільш дискусійною - а теологія її лідера, давно вже покійного, здавалася дивною і чудернацькою навіть його колегам-проповідникам. Так, він оголосив себе "пророком Іллею", наголошував на тому, що "первородним гріхом" були саме сексуальні стосунки, та сповідував дар надприродного зцілення. А серед доказів близьких стосунків з богом наводив приклади незбагненного світла, що нібито виникало під час його богослужінь в середині XX століття.