Информатор Киев

ВОЙНА

Правою писав «Мы братья», а лівою — справляв нужду по кутках: вчителька з Катюжанки розповіла, у що окупанти перетворили школу

Російські війська осіли у селі Катюжанка через підірвані мости. Дорога на Київ їм була перекрита. Наталя Миколаївна Топчай — вчителька історії Катюжанської школи, розповіла про те, що окупанти зробили з навчальним закладом і що залишили по собі після.

Катюжанка — це невеличке село у Вишгородському районі Київщини, що стало на шляху у російських військових під час наступу на Київ. Інформатор приїхав у село, щоб почути розповідь вчительки історії Наталі Миколаївни Топчай про життя в селі під час окупації.

24 лютого для Наталі Миколаївни почалось зі звістки від доньки про початок повномасштабного наступу. Але вона мала чітке розуміння, що треба йти на роботу. О 6:30 ранку педагогічний колектив вирішив, що треба попередити батьків: «діти в школу не ідуть».

Дочекавшись 8 годин ми пішли до школи. Було зібрання. Виступав директор.

Село Катюжанка було в окупації понад місяць — з 25 лютого до 31 березня. «Все почалось так швидко. Мости підірвані. Тому 25-го для нас все уже було закрите», — згадує вчителька. Саме тому з села тікати було просто нікуди. Всі шляхи були перекриті з одного боку наступом, з інших — підривами шляхопроводів.

Бережіть себе. Слухайтесь батьків. Якщо є можливість, виїжджайте.

25 лютого — останній день, коли в Катюжанці ще був зв’язок. Вчителі спілкувались з дітьми в чатах. Давали поради. Потім, коли трохи осміліли, почали виходити під час окупації на вулиці, почали пересікатись з родинами та дітьми. «Обіймалися, плакали. Діти, звісно, були налякані!» — згадує вчителька.

Наталя Миколаївна, вчителька історії у Катюжанський школі, весь час окупації провела з чоловіком та батьками в селі

На сусідній вулиці, де жила мати Наталі Миколаївни, родина вчительки натрапила на російський спецназ. Жінка каже, що там були чеченці та буряти. Вони ходили по будинках, грабували, виносили з хат все, що їм забажалось. Шукали військових та представників влади.

Йдем до мами. Несу голубці. Питають «Что это? Открой! О, голубцы!». А чоловік питає «Ти знаєш, що це таке?» — «А почему я не знаю? У меня родственники там… там… В Беларуси, в Украине. Хочу!». Ми на лавочку положили їм. І питаю — «А ви звідки?» — «Из россии! Мы все русские!». А воно ж там руським і не пахне навіть.

В Катюжанці був головний штаб російських військових. І за місяць було дуже багато ротацій. Першими прийшли хлопці, на вигляд по 18 років. В чорних костюмах. А на вулиці, як згадує вчителька, було 10-15 градусів морозу: «А вони у кросівках у сеточку! І з цими автоматами. Тягали їх туди-сюди. І все навкруги  було завалене російськими пайками сухими».

Чоловік Наталі показує «трофєй» з хати, де жили буряти. Сигнальний ліхтар

Військові заселялися в хати, де не було мешканців. Ні в кого нічого не питали. Заходили і обживалися. До деяких односельців Наталі заселилися в літню кухню, де були всі умови — і вода, і газ. Заходили до погребів, брали все, що бачили. А з місцевими старалися не спілкуватись взагалі.

Росіяне виходили до п’яти днів

Школа, яку росіяни перетворили на опорний штаб

30 березня ще були військові в селі. А 31-го повтікали з вулиць, нікого не було на блокпостах. 1 квітня в селі не було нікого. Ще не зайшли ЗСУ, але вже вийшли росіяни. Наталя Миколаївна витримала до другої години, а потім пішла до своєї школи.

Я зайшла у школу. А там — жах…

«Скільки їх там було?! В нас школа триповерхова, розрахована на 750 учнів. Вони жили в усіх класах. Винесли всі меблі. У кабінетах були і ковдри, і матраци, і спальники. З кабінетів викрали все. У кожному класі були ноутбуки, проєктори, мультимедійні дошки. Коли зрозуміли, що вони відступають, підігнали фури, і вивозили все: квадроцикли, велосипеди, ліжка. Перші дні — вивозили пограбоване. Потім пішла військова техніка.» — розповідає жінка.

Найжахливіше було, коли вони прив’язували тіла своїх загиблих до танків та БТРів.

Тіла загиблих прикривали гілками дерев — ялинками чи соснами. А самі військові сиділи на техніці. «Русские своих не бросают!».

Всю територію школи різні представники народностей, що дислокувались в Катюжанці, поділили між собою. На кабінетах були надписи «Кафе Белочка», «Сушилка», «Игровая». На дошках після себе лишили надписи «Русские и украинцы братья и сестры!», «Дети, извините! Мы братья!», «Не делайте ошибок, которые делают ваши взрослые».

Правою рукою писав «посланія», а лівою — викручував проєктор та справляв нужду по кутках

На верхніх поверхах школи сиділи снайпери, а у підвалі проводили допити цивільних людей. В полоні були люди з Ірпеня і Бучі.

Як живе Катюжанська школа та її вихованці зараз

Сьогодні Катюжанська школа відновила роботу. Діти зараз загружені своїми дитячими проблемами та навчанням. Зараз майже ніхто не обговорює ці події. Вчителі почали працювати з дітьми вже в квітні — дистанційно.

«Повертаємось до нормального життя!» — вірить Наталя Миколаївна.

Знаходили в городах та біля будинків

А цими осколками посікло хати родини Наталі Миколаївни

Всі новини про життя в Києві під час війни читайте в розділі— ВІЙНА.

Більше новин в нашому Telegram-каналі. Якщо ви стали свідком надзвичайної ситуації чи аварії, виявили небезпечний предмет, бездиханне тіло, помітили вогонь чи підпал, повідомте про це 101, 102 та 103, а також напишіть у нашому Telegram-чаті. Приєднатися до нього можна ТУТ.

Аліна Харавасіл

Відео: Ольга Корешкова

Фото: Павел Флореску

Наверх